Кречів

Історична довідка

Назва села походить від слова «криця». До монголо-татарської навали Кречів був окраїною слов’янського містечка. Поселення мало кутки: Старе село, Шваби, Фільварок. Існували урочища – Сокольники, Ченіж, Задні, Передні стаї, Дубина, Жуковець, Копитень, Велетень, Луїха, Куряний Кут, Млин, Князі, Лиса Гора чи Почекайка, де від пам’ятних часів був пором.

В XV-XVI ст. Кречів належав давньому волинському роду великих землевласників Корчаків. Згодом – князям Чарторийським. Белзькому воєводству село належало наприкінці XVI – на початку XVIII ст. Згодом там  господарювали  Пашкевичі,  а  в  1863, вже сконфіскованим маєтком (брат власника брав участь у польському повстанні проти царизму) оволоділи Караваєви. Тоді ці землі належали Грибовицькій волості. За документами 1911 року панської землі зазначалося 254 десятини. Після скасування кріпосного права, 12 сімей отримало по 18 десятин землі, а ті, хто оселився на урочищі Шваби (в основному забужани з Пригорілого), мали наділи по 9. У XVIII ст. у 12 дворах жило 55 осіб, а вже на XIX ст. – у 39 хатах рахувалося 306 чоловік. Село у той час оточували вали, урочища були переважно вкриті дубовими лісами. Землі околиць багаті на археологічні пам’ятки мезолітичної, неолітичної та княжої доби. Були знайдені культури лійчатого посуду, кам’яні знаряддя, керамічні матеріали. До 1915 р. в урочищі Дубина знаходилися кургани, а у Велетені знайдено городище. У Кречеві було два водяні млини (у лісі на кордоні з Мовниковим і у самому селі), а на Бузі під с.Криловом стояв навіть плаваючий.

За переказами, раніше кречівці відвідували Пригорілівську церкву. Коли ж священники сіл Пригорілого і Михаля породичалися, приданим за доньку стало село Кречів. Святкуючи престольний празник на Пречисту (21 вересня), селяни відвідували Введенський храм. На михальському цвинтарі і хоронилися. Лише у 1922 р. Федір Караваєв виділив землю для вічного спокою односельчан. На сьогодні вони – прихожани Мовниківської церкви. Кречів – єдине село парафії, у якому відбулася Столипінська реформа. Проте на хутори селяни розійшлися у 1912 році, які розтягнулися аж до Ченіжа. Радянська влада організувала у Кречеві артіль ім. Ватутіна (голова – Кирило Худинець). Село було розмежоване кордоном, тому ті, хто проживав ближче до Бугу, вимушено пересилилися на колонії біля Луцька. Повернутися вдалося через два роки. Будучи на лінії розмежування, село одними з першим прийняли удар німецьких військ у 1941 році. Століттями війна не обминала кречівців. Ще в Кримську (1853-1856 рр.) Георгієвським хрестом нагороджено жителя села Валентина Желінського, у російсько-японську (1904-1905 рр.) – Корнія Мартинюка. 14 селян воювало у Першу світову, з них 8 – загинуло. Після 1945 року 25 із 37 мобілізованих селян не повернулися додому. У військовий час сільську громаду очолював Матвій Рудчук. Був дуже освіченою людиною, «енциклопедистом», як його називали односельчани, помічник видатного краєзнавця Олександра Цинкаловського.

У 1948 р. у селі було створено колгосп ім. Пушкіна (голова С.А. Карасьов). Через три роки землі стали належати господарству «Прикордонник» із центральною садибою у Мовникові. Згодом  з’явився медпункт, магазин, клуб, бібліотека, початкова школа, яка з іншою формою навчання діяла і у тридцятих роках. Прикро, але вже за незалежної України культурні заклади перестали існувати. Реорганізувався і колгосп. На 2002 рік у 124 дворах проживало 310 осіб.

Видатні постаті

Значний внесок у дослідження минулого рідного Прибужжя вніс Олександр Миколайович Бобак (Олекса Хведів, Олександр Лель), житель с.Кречів, 1958 року народження. Поет і журналіст, член правління Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, голова Нововолинського краєзнавчого осередку, автор багатьох праць про Побужжя, дослідник життя і творчості О. Цинкаловського. Він був учасником і організатором багатьох дослідницьких конференцій. Його поетична творчість насичена глибокими філософськими міркуваннями про сенс життя, а частина поезій присвячена рідному краєві. Незважаючи на хворобу, мав чимало творчих планів щодо вивчення населених пунктів, храмів, історичних постатей, зокрема родини Караваєвих, над історією якої працював до останніх днів життя. Вийшли його праці «На кручі Бугу» про храм у с. Михалє та історико-краєзнавчий нарис «З ласки божої», у якому розкриті сторінки з історії храмів, населених пунктів, шкіл, династії краян різних професій, зокрема священиків, представлено багато ілюстративних матеріалів.

Найціннішим дослідженням О. Бобака є книга про Олександра Цинкаловського «Час відкривати істину», де надається можливість зрозуміти вагомий внесок вченого у вивчення історії рідної землі. Книга О. Бобака цінна тим, що у ній розміщено генеалогію родини Цинкаловських. Останні роки життя Олександр Миколайович збирав матеріали про родину Караваєвих і надрукував у збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся» та «Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині на 2009 рік», є чимало його статей про українського художника Володимира Караваєва (1889-1975) і його родину. У 2009 році українська краєзнавча наука втратила видатного вченого. На 52 році Олександр Бобак передчасно пішов з життя.

Викохана мрія

В прощанні літо даленіє, Таке вже тепле від добра. Вернися викохана мріє,

Не йди самотності пора.

Та нап’ялись вітри осінні. Лякають хмарами злоби:

Ось так і знай, чекать однині Не варто радощів тобі!

Усе обтрушують – і душу

На клоччя рвали б, тільки дай. За гріх який терпіти мушу!? За що впадати у відчай!?

Перелетить, замолодіє. І любо стане, як колись. Оглянься, викохана мріє, Назад із вирію вернись.

Олекандр Бобак 08.09.1992 р.

Легендами оповите життя видатної жительки Кречева, Наталії Любелі. Народилася Наташа Любеля у 1939 році. Хата їхня стояла на околиці села, недалеко від річки Західний Буг. Наталія у Кречеві закінчила початкову школу, а пізніше відвідувала Мовниківську восьмирічку. Середню освіту здобула у Нововолинську. 12 осіб з її класу виїхали у 1956 році на роботу до міста Рудний на річці Тобол в Костанайській області Казахстану. Її сестра Світлана згадує, що мати слізьми обливалася щоразу, як читала листи від Наташі, і бігла рихтувати передачі на Казахстан. Дівчина писала про голод, холод і намети, в яких доводиться тулитися по 20 людей. Розповідала, що у Кустанаї будують гірничозбагачувальний комбінат і місто Рудний. Жартома вони його називали Сімдесятипалатинськом. Портрет цієї дівчини у червоній косинці з комсомольським значком у 1958 році був надрукований на обкладинці серпневого номеру журналу «Работниця». Наталія здобувши певні професійні навички, почала працювати кранівницею. Окрім основної важкої роботи, вона до цього встигла попрацювати депутатом міськвиконкому, випускала настінну газету «Будівельник», друкувалася в обласній газеті «Кустанайська правда» і навіть навчалася на факультеті журналістики у Львівському університеті. Виявляється Наталія дуже любила Сибір… «Привіт зі Львова, – лист Наталії, адресований матері. – Броджу у вільний час вулицями старовинного українського міста, милуюся його архітектурою. Але знаєш, мамо, мене тягне в Рудний… Жде мене там чудовий хлопець – Олексій Честоніх. Він у нас на будові працює секретарем комсомольської організації, тільки на деревообробній фабриці. Пише він майже щодня, кличе до себе. Переведусь я, мабуть, на заочний відділ. Що, мамо, поробиш? Мені вже двадцять літ. Хочеться любити, зустрічати в парі ранки над Тоболом. Ти вір мені, мамо, що я у виборі не помилилась.»

Олексій таки докликався свою кохану. Невдовзі дівчина перевелася із Львівського в Уральський державний університет на філолога і вийшла заміж за свого «чудового хлопця», полтавчанина Олексія.

28 серпня 1962 року став останнім у її житті. Був сильний вітер, що засипав усе піском, його ще прозвали «кустанайським дощем». Робочий день добігав до свого завершення. Наталія вийшла з кабіни крану і мала йти з будови та саме в цей час привезли віконні перемички, які потрібно було розвантажити, щоб не простоювала машина. Відразу повернулася на робоче місце. У той час трапився сильний вітер. Закріпили вантаж і, як тільки підняли його вгору – трапилося непоправне… «Наташа загинула через людську халатність, – зі сльозами говорить її сестра Світлана Бондарук.

Напевно, кран був несправний. Та ще й перегружений, від вітру почав хилитися, а внизу будівництво, люди ходять, дитячий садочок із малюками. Наташа ще встигла вискочити з кабіни і гукнути униз, щоб тікали. Потім кинулася розвертати стрілу в безлюдне місце. І таки вивела. Кран впав між будівлями, нікого не зачепивши. Зі сплющеного металу дістали ще живою… Наступного дня – померла.»

Сьогодні у тринадцятій школі міста Рудного, яка носить ім’я Наталії Любелі, в музеї серед інших експонатів можна побачити курсову роботу студентки Уральського державного університету, куди Наталя перевелася на навчання зі Львова, тема якої «Ідейно-художній аналіз цілинних частівок, поширених у Кустанайській області». Є там і зошити з віршами, що стосуються також волинського краю. У рідному селі Кречеві одна із вулиць носить ім’я Наталії Любелі.

Значний внесок у розвиток культури і мистецтва рідного краю був здійснений художником Володимиром Караваєвим. Його життєві напрацювання є свідченням великої любові до Прибужжя і Кречева.

Володимир Федорович Караваєв народився 1889 року. Навчався у Грубешівській гімназії. З дитинства проявився потяг до малювання. Для здійснення своїх мрій вступає у Київ до художнього інституту. На жаль, завершити навчання завадила Перша світова війна. Він повертається у маєток і допомагає по господарству, багато малює. На пасовищі робив замальовки, а вечорами на основі їх – картини. Крім домашньої галереї, витвори художника прикрашали майже кожну садибу села. На полотнах переважали місцеві краєвиди. Вдало малював свійських тварин, писав портрети. Звичайно талант митця не могли не помітити. Була організована виставка картин у місті Нововолинську і навіть у Києві.

Автопортрети Караваєва знаходяться у Волинському краєзнавчому   музеї.   А у Володимир-Волинському було відкрито виставку – понад тридцять робіт, які довгий час зберігалися в архіві.

Мрією митця було померти за мольбертом. Одна з останніх картин, яку він намалював – «Мертвий художник» (з руки випав пензлик, а перед ним на мольберті залишилася недописана картина). Цей витвір він подарував своєму улюбленому учневі Опанасу Зіновійовичу Ярощуку. Помер Караваєв В.Ф. – 21 лютого 1975 року.

Сьогодення

У с. Кречів діє один магазин. Медичні послуги селянам надає фельдшерсько-акушерський пункт. Село електрифіковане, проте існує проблема щодо асфальтового покриття доріг. У селі функціонувала ферма, яку очолював І.Г.Громик. Саме зусиллями селянської спілки кречівці отримали в свої оселі природний газ. Село має вигідне географічне положення для розвитку інфраструктури та створення передумов до залучення інвесторів в рамках програми «Транскордонна співпраця». Так як в Кречеві, окрім одного діючого магазину немає ніяких культурно-соціальних закладів, на зборах громади було обговорено проект створення в приміщенні старої початкової школи Молодіжного центру «Акцент». Відремонтоване приміщення з встановленими енергозберігаючими засобами дасть змогу залучити дітей і молодь до активної співпраці. Будуть створені умови для розвитку творчої особистості, яка вміє самостійно розв’язувати проблемні ситуації, маючи при цьому власні думки щодо шляхів їх подолання. Молодіжний центр відкриє нові можливості для освітнього та інформаційного розвитку молоді. Реалізація даного проекту є надзвичайно важлива, бо сприятиме згуртуванню жителів Кречева, а це передумови для створення в селі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та економічного росту. З’явиться можливість робити громадські збори для спільного вирішення актуальних проблем, проводити тренінги по вирощуванню сільськогосподарських культур, садівництва та інше.