Заболотці

Історична довідка

Першу згадку про село відноситься до періоду Литовського панування на українських землях. Існують відомості, що в 1485 році Яків Немирович подарував село Заболотці своїй матері. Назву населений пункт отримав від того, що в давні часи був оточений болотами на три кілометри. Сучасне село сформувалося з трьох окремих: Ракулин (Південна частина), Заболотці (Західна), Сердятичі (Східна). На південь – за три кілометри протікає річка Західний Буг. З давніх-давен жителі займалися землеробством, розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней, домашню птицю, а також займалися садівництвом. Родючі землі належали шляхтичу Гуровському, вірному прислужникові знатного польського магната Жолкевського. Під час визвольної війни українського народу з польською шляхтою 1648-1654 рр., через село неодноразово проходили козаки Богдана Хмельницького. Аж до кінця XVIII ст. село знаходилося під владою Речі Посполитої. Польські магнати і католицька церква намагалися ополячити і окатоличити українців. Це відносилося і до жителів Заболотців. З цією метою у 1760 р. в селі був побудований костел.

Після поділів Польщі, з кінця ХVІІІ ст. Заболотці увійшли до складу Російської імперії. Земля і надалі залишилася в руках поміщиків, існувало кріпосне право та рекрутство, що значно пригнічувало становище населення.

Селяни проживали у маленьких хатинах, покритих соломою. Одягалися в одяг з домотканого сукна і полотна. За найменший непослух їх карали різками. Не принесло полегшення і скасування кріпосного права реформою 1861 року у Російській імперії. Жителі отримали зовсім мізерні наділи для обробітку. За це ж платили викуп, який був розділений на 20 років і вносився в державну касу як оплата «позики».

Згідно «Уставної грамоти» в поміщика Цезаря Гуровського, який володів Заболотецькою Сільською Общиною, на час скасування кріпосного права було всього 195 душ. У селі був свій мірошник, який на річці Рів мав водяний млин. В урочищі Петрівщина була цегельня, а для відпочинку – дві корчми, а саме: одна – в урочищі Острова, друга – в урочищі Вигода.

У селі не було школи. Аж до скасування кріпосного права в Заболотцях не було жодної освіченої людини. У 1872 р., після 25-річної служби у армії його царської величності царя Олександра ІІ, повернувся до рідного села Давидюк Роман. Зі служби прийшов у чині вахмістра, умів читати і писати. У хатинці своєї тітки він починає навчати грамоти лише хлопчиків. Бажання виявив добровільно, плати не брав. Необхідним приладдям дітей забезпечували батьки. У 1875 р. Роман залишив свою роботу, і до 1886 року навчання не проводилося. У цьому ж році священик Кваснєвський став клопотати, щоб у селі відкрили школу. Влада на це погодилась, і у тому ж році було відкрито церковно-приходську школу. З населення збирався так званий мирський збір, частина коштів якого йшла на плату вчителям, старості. Частину грошей платила держава. Навчалися діти церковнослов’янською мовою.

Російська революція 1905 року охопила і жителів Заболотців. Селяни активно виступали проти поміщика і прагнули повернути їм землю, сіножаті та ліс. Здійснили спробу поділити частину панських земель. У 1906 р. у селі побудовано нову церкву, яка на сьогодні є окрасою села.

У 1914 році розпочалася Перша світова війна. Багато людей, щоб зберегти своє життя, змушені були покинути назавжди рідну землю. Волею долі Перша світова війна стала братовбивчою для українського народу, оскільки народ опинився по обидві сторони барикад. Особливо це відчули жителі Заболотців. Лінія фронту між двома ворогуючими блоками проходила крізь село із заходу на схід і навпаки, завдавши великого горя і біди у селянських родинах. У 1917-1918 р. Заболотці були окуповані німцями. На заміну їм у 1919 р. прийшли поляки. Після Брестського миру Волинь перебувала під владою Польщі. Відношення шляхти залишилося до селян таким же, як і у попередні роки. З огляду на те, що в Заболотцях відбувалися численні виступи населення проти окупаційної влади, у селі було встановлено постійний пост польської поліції. Працювала «Просвіта», де збиралася молодь і читала книжки. Але ця громадська організація проіснувала недовго – була заборонена польською владою.

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Гітлерівська Німеччина напала на Польщу і захопила її. Згідно Пакту Ріббентропа-Молотова та Таємного Протоколу до нього, 17 вересня частини Червоної Армії увійшли на територію Західної України. На Волині була встановлена радянську владу. У Заболотцях створено сільську раду і колгосп, відкрито 7-річну школу. У той же час розпочав роботу будинок культури. Все більше турбувало людей загроза з боку німецьких багнетів на заході, адже поряд проходив кордон із захопленою фашистами Польщею. Жителі Заболотців допомагали будувати укріплення на лінії розмежування. На західній околиці Заболотців, в чотирьох кілометрах від кордону, знаходилася 11-та прикордонна застава. Навколо села – болота і драговини. Застава прикривала дорогу, що йде до станції Іваничі на залізничній магістралі, і шосе Львів – Луцьк. Очолили заставу начальник, молодший лейтенант Юхим Уткін та політрук Печеневський. Саме бійці 11-ї застави одними з перших прийняли бій з гітлерівцями. Сили були нерівні, і втрати прикордонників все збільшувалися. Активна оборона та героїчні подвиги воїнів 11-ї застави дорого обійшлися і німецько-фашистськими окупантам. Відомо, що в перший день війни їм не вдалося пройти через Заболотці. У районі застави наші воїни знищили більше 200 ворожих солдатів і офіцерів. Разом з прикордонниками самовіддано билися і місцеві жителі. У 1941 році в селі була встановлена німецький окупаційний режим.

Від фашистів Заболотці звільнили 20 липня 1944 року, в результаті чого було відновлено радянську владу. Знову стала функціонувати семирічна школа. 16 жовтня 1949 року відкрито будинок культури, а на початку 1950 р. розпочала роботу швейна майстерня та новий магазин. Відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. У 1954-1955 рр. село повністю електрифікували. У 1959р. на кошти колгоспу збудовано цегельний завод з виробничою потужністю понад 1 млн. цеглин на рік. Це дало змогу збудувати нове приміщення школи у 1961 році, а в середині 60-х років – приміщення Будинку культури на 300 глядацьких місць.

Налагоджувалося транспортне сполучення. В середині 70-х рр. збудовано дорогу до Іванич, а потім – до Жовтневого, побудували нове приміщення сільської ради.

З 1985р. на місці старої школи збудовано сучасний дитячий садочок з плавальним басейном. У цьому ж році розпочалася газифікація села. Разом з цим було проведено центральне водопостачання. В 1993р. урочисто відкрито сільський стадіон, а у 1998р. розпочала роботу нова колгоспна їдальня у приміщенні побутового комплексу.

В період економічного спаду в кінці 90х рр. село занепало. Припинив функціонувати дитячий садочок, басейн. Розпався колгосп. Осередками культурного життя практично стають місцевий Хрестовоздвиженський храм та загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, які по праву вважаються навчальним, культурним та духовним центром села.

Туристично-краєзнавчі пам’ятки

Визначною туристичною пам’яткою с.Заболотці є Хресто-Воздвиженський храм. Історія створення церкви сягає у далеке минуле. Перший храм був зведений ще наприкінці XVI століття, а з часом коли село стало розбудовуватися, то в 1765 році побудували іншу церкву, недалеко від старої – на тому ж місці зараз стоїть хрест. Зі спогадів настоятеля храму священника Федосія Кваснецького відомо, що наприкінці XIX століття споруда будівлі зовсім застаріла. Виникло питання зробити нову. Парафіяни, об’єднавшись у церковне православне братство, у 1895 році вирішили побудувати нову, більш простору церкву. Розпочався збір коштів. Зверталися з проханнями, писали листи. Результат став очевидним: з’явилися благодійники, почали надходити пожертвування. Чимало меценатів було з місцевих мешканців, які окрім визначеної суми давали додаткові. Зрештою зусиллям громади 5 вересня 1904 відбулося закладення храму, а підняття куполів хрестів здійснили 18 вересня 1905 року. Будівництво церкви йшло швидкими темпами. За рахунок внесків церква була прикрашена великою високохудожньою іконою, вартістю не менше 150 карбованців, яка була написана на честь Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. Розташовується над іконостасом у верхньому ярусі храму і своєю величчю і красою вражає всіх. Урочиста подія освячення церкви, на якій служили 18 священників та 2 диякона відбулася 10 вересня (за новим стилем 23 вересня) 1906 року. На дійство зібралося понад тисячу людей не лише місцевих, але й з околиць. Зокрема, з Свято-Михайлівської церкви с.Біличі відбувся хресний хід зі Св.Антимінсом. Прибули також хресні ходи з сусідніх сіл – Литовежа і Жджар (насьогодні с.Заставне). У 2006 році урочисто відсвяткували 100-річчя церкви. У церкві – чудовий іконостас, оздоблений сімома храмовими хрестами, що є шедеврами теслярського ремесла. Найстаріша ікона храму – «Образ Волинських святих», написана на честь 900-ліття християнства на Волині, датована 1893 роком.

Взагалі храм налічує близько 40 ікон. З 2005р. настоятелем храму є протоієрей Іоанн Сибіра. У 2006 році Хрестовоздвиженська церква відсвяткувала свій столітній ювілей.

Настоятель церкви протоієрей отець Іоанн користується повагою у прихожан, згуртовує людей словом Божим.

Уже в часи незалежності, неподалік  від храму, був насипаний курган, на якому, з ініціативи місцевого жителя Коханюка Миколи Феодосійовича, встановлений Пам’ятний знак «Хрест», борцям за волю України. Щороку, у другу неділю травня, в День пам’яті репресованих біля Хреста проходить вшанування славних синів нашої Батьківщини.

У загальноосвітній школі I-III ступенів знаходиться музей історії села. Зареєстрований районним відділом освіти 9 лютого 1998 року та управлінням освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації 12 листопада 2001 № 02-26. Музей створений з метою збереження, вивчення пам’яток історичної, матеріальної та духовної культури, народного мистецтва села громади та загалом волинського краю.

Заклад збирає, вивчає та популяризує пам’ятки матеріальної та духовної культури,  твори  декоративно-ужиткового та народного мистецтва, історичні документи та доказові факти про визвольну боротьбу в рідному краю. Фонд налічує біля 350 експонатів.

Привертає увагу відвідувачів Заболотців мармуровий пам’ятник загиблим у роки Другої світової війни, що знаходиться у центрі села, де викарбувані імена загиблих в роки Другої світової війни. Відкритий 2 липня 1967 року.

На місці 11-ї застави встановлено обеліск полеглим героям, як вшанування пам’яті загиблих, що віддали свої життя за оборону рідного краю від німецько-фашистської навали.

Освіта

Історія школи села Заболотців розпочинається у XIX столітті. У 1886 р. за клопотанням священика Кваснєвського відкрито церковно-приходську школу. Згодом у 1891р поряд із церквою збудовано нове приміщення, в якому навчалося близько 80 дітей. Мовою навчання була церковно-слов’янська. При навчальному закладі діяла столярня, майстерня з ремонту взуття та кузня. У 1893-94н.р. нараховувалося 49 учнів. З 1920р. це була чотирирічна школа, а мовою навчання – польська. Два рази на тиждень уроки проводилися українською мовою. Є цікавий факт, що батьків, діти яких не ходили до школи – штрафували.

У школі було 7 класів, а у 1940-41 н.р. навчалося 71 учнів. У 1961 р. школа була забезпечена новим приміщенням. Директором став Кунь Ф.А.

У 1981 році була обладнана нова  сучасна неповна середня школа. Директором став Дикий Юрій Степанович. У школі навчалися діти і з сусіднього села Біличі.

Відкриття школи 1981р (на фото зліва направо: Киця Т. А., Блаженчук В.І., Маслай Г.С., Сибіра Ф.Я., Дикий Ю.С.).

В  1986р.  школа  була реорганізована у повну середню школу. У 1997-98 н.р. у школі навчалося 203 учні. У 2003 році у шкільну програму введено новий предмет – інформатика.

Напередодні навчального року школа отримує перший комп’ютерний клас, який коштом держави   був   оновлений  у 2007 році. У цьому ж році поряд зі навчальним закладом виросла нова сучасна котельна, яка дала змогу вирішити питання дотримання температурного режиму в школі. В період з 2009 по 2012 рр. у всіх приміщеннях здійснено заміну вікон на енергозберігаючі. На сьогодні директором школи є Матящук Ярослав Васильович. Для забезпечення навчальної діяльності в школі обладнано: 11 класів-кабінетів, бібліотека, спортивний зал, їдальня, комбінована майстерня, музей історії села.

У грудні 2017р. школа відсвяткувала свій 130 річний ювілей. До цієї дати школа підійшли з такими здобутками: протягом попередніх трьох років учні здобули більше 50 перемог у Всеукраїнських учнівських олімпіадах районного та обласного  рівня,  конкурсах,  захисті наукових учнівських робіт МАН. Вчителі були переможцями районного та обласного конкурсу «Учитель року». ЗОШ I-III ступенів с.Заболотці шестиразові переможці чемпіонату району з туризму.

Видатні постаті

Ліщук Володимир Якимович народився 27 березня 1939 року в с.Заболотці, випускник 1953р., головний  редактор  Іваничівської  районної  газети «Колос», письменник.

Лише невеличка часточка творчого доробку Володимира Ліщука увійшла до збірки «Відлуння часу», презентація якої відбулася у березні 2008 року.

Шевчук Євген Устимович народився 23 березня 1945 року в селі Заболотці. Випускник 1959р., відповідальний редактор Нововолинської міської газети «Наше місто». Друкувався в колективному збірнику «Пісня праці», літературному збірнику Волинської письменницької організації «Світязь», журналі «Дніпро», обласних і районних газетах.

Фіськович Борис Іванович (29.01.1941 – 27.08.2005) – випускник 1954р., самодіяльний поет і композитор, з 1968 року – незмінний директор Будинку культури с. Заболотці. В березні 2011р. була представлена широкому загалу поета «Талантами дзвенить моє Прибужжя рідне».

Творча співпраця цих трьох талановитих людей стала початком для створення низки літературних та музичних творів про рідний край, село, його природу, працьовитих і щедрих душею людей. Зокрема, пісня «Прибужжя моє» на слова Євгена Шевчука, музику Бориса Фіськовича донині є візитною карткою Іваничівського району. Поетичну творчість поети-земляки продовжують, пишучи літопис свого краю, висвітлюючи злободенні проблеми сьогодення. А пам’ять про самодіяльного поета та композитора Бориса Фіськовича живе у піснях, які виконують на різноманітних сценах учасники, створеного ним народного аматорського колективу «Заболотчаночка».

Не залишають без уваги своє село, де народились і виросли, майстри пера Яровий Юрій Іванович, випускник 1978р., заслужений журналіст України; Івашко Ольга Анатоліївна, випускниця 1976р., головний редактор Локачинської районної газети «Селянське життя».

Сьогодення

Після розпаду Радянського Союзу жителі села самостійно обробляють свої поля і присадибні ділянки. Зареєстровано два фермерських господарства та дочірнє підприємство «Луга Нова». Підприємець Романюк Л.П. відкрив у селі магазин продовольчих та промислових товарів, кафе «Хуторок». У центрі села гостинно відкриває двері загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня. Колектив школи на чолі з директором Матящуком Ярославом Васильовичем налічує 24 педагоги. Школярі є призерами районних та учасниками обласних предметних олімпіад, волейбольна команда дівчат вже третій рік поспіль є чемпіоном району. Школа з кожним роком оновлюється і модернізується. Покращити матеріально-технічний стан активно допомагає батьківський комітет.

Незважаючи на те, що Будинок культури в аварійному стані, жителі села продовжують демонструвати свою активну життєву позицію. Для читачів працює бібліотека, для молоді – різноманітні гуртки: танцювальний, вокальний, народної пісні. Репетиції і виступи проводяться у школі.

У Заболотцях три вулиці асфальтовані – Молодіжна, Садова та Уткіна, перша з яких також освітлена. Медичні послуги селянам надає фельдшерсько-акушерський пункт. Село має гарне маршрутне сполучення, що дозволяє жителям працевлаштуватися у смт. Іваничах та м. Нововолинську.